Судова практика за 2017 рік

Вимоги до доказів, які додаються до заяви про порушення справи про банкрутство відповідно до статті 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон); розгляд позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника, у порядку, передбаченому статтею 17 Закону; визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника відповідно до статті 20 Закону; розгляд вимог кредиторів у попередньому засіданні відповідно до статей 23, 25 Закону:

    • Апеляційним господарським судом правомірно не прийнято до уваги Інформацію про виконавче провадження, подану у виді роздруківки з сайту Інтернет, в якості належного та допустимого доказу безспірності вимог ініціюючого кредитора, у розумінні ч. 3 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. ст. 33 та 34 ГПК України, оскільки приписами спеціального в, цьому випадку, Закону чітко передбачено вид документу, що підтверджує відкриття виконавчого провадження.

      Постанова Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 916/1332/17

    • Доводи скаржника про те, що вартість заставного майна боржника має визначатись за його ціною узгодженою сторонами у відповідних договорах, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, за приписами ч. 3 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до заяви боржника (про порушення провадження у справі про банкрутство) мають бути подані саме щодо загальної балансової вартості майна, за відповідним переліком.

      Постанова Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 911/3661/16

    • Позовне провадження було зупинено у зв'язку з порушенням справи про банкрутство ПАТ по газопостачанню та газифікації, в свою чергу позивач в межах справи про банкрутство звертався із заявою про визнання грошових вимог до боржника, які виникли внаслідок неналежного виконання договору зберігання щодо повернення газу, які були відхилені ухвалою суду в межах справи про банкрутство, з урахуванням ухвали про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство ПАТ по газопостачанню та газифікації, в резолютивній частині якої зазначено, зокрема, що також вважають погашеними і відхиленні кредиторські вимоги у зв'язку із затвердженням мирової угоди, а тому враховуючи положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", наявні правові підстави для припинення провадження в частині позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України та відмови у решті позовних вимог.

      Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 922/4991/15

    • Суд касаційної інстанції констатує, що умови спірних договорів купівлі-продажу не містять положень, що в рахунок оплати за правочинами контрагент переводить на себе заборгованість боржника, а відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами у тому обсязі, як це передбачено самими умовами спірних договорів.

      Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 906/1764/15

    • Норми статей 203, 215 Цивільного кодексу України визначають загальні правові підстави визнання правочинів недійсними. Однак з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Положеннями статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено спеціальні підстави, на підставі яких суд у межах провадження у справі про банкрутство може визнати правочини недійсними, зокрема у випадку якщо боржник прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог

      Постанова Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 911/2311/13

    • Системний аналіз норм Закону про банкрутство свідчить, що задоволення вимог кредиторів, в тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, передбачені Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 року у справі № 5024/1463/2012 (провадження № 3-1135гс15))

      Постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 910/22788/15

    • При визнанні вимог кредитора-заставодержателя та включенні їх до реєстру вимог окремо як таких, що задовольняються позачергово згідно частини 9 статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", враховується реальний розмір заборгованості по кредитному договору, існуючої на момент подання заяви кредитора та з огляду на час порушення справи про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 926/4740-б/16

    • Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

      Постанова Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі № 916/4644/15

      Умови і порядок затвердження плану санації боржника відповідно до статті 18 Закону у редакції, чинній до 19.01.2013:

    • Затвердження без погодження з ФДМУ змін до плану санації, яким передбачено створення товариства за істотної участі держави, суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріпленим у статтях 1, 3 ЦК України, оскільки в такому випадку реалізація умов санації призведе до утворення товариства за відсутності вільного і належного волевиявлення одного із його учасників.

      Постанова Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 50/371-б

      Ліквідаційна процедура (визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; покладання субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника на керівника підприємства; скасовування арешту, накладеного на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інших обмежень щодо розпорядження майном такого боржника, затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі):

    • Частиною першою статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України. Згідно з частиною першою статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Таким законом, який передбачає поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).

      Постанова Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 923/862/15

    • Законом про банкрутство передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

      Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 927/1191/14

    • Доводи касаційної скарги стосовно порушення частин другої і третьої статті 27 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) у частині того, що виключно на підставі відповідного рішення зборів кредиторів (а не комітету кредиторів) суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру, є безпідставними.

      Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 910/21939/15

    • Частина шоста зазначеної статті 51 визначає коло осіб, на яких покладається відповідальність за порушення вимог частини першої цієї статті (щодо недотримання вимог стосовно підстав для порушення справи про банкрутство в порядку норм статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).Такими особами є власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили вказані порушення. У зв'язку із цим саме на вказаних осіб покладається солідарна відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями боржника.

      Постанова Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 910/21139/13

    • Обґрунтування судів щодо необхідності включення до ліквідаційної маси банкрута предметів застави відповідає правовим засадам, викладеним у ст.23 Закону про банкрутство, при цьому, колегія суддів зазначає, що суди не звернули увагу на те, що клопотання ліквідатора банкрута, яким останній просив зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", яке не є тією посадовою особою в розумінні Закону про банкрутство, до компетенції якої належить вчинення дій щодо вилучення запису з Державного реєстру іпотек та вчинення дій щодо зняття арешту з рухомого майна боржника, не відповідає способу захисту, визначеному чинним законодавством з огляду на наведені норми.

      Постанова Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 10 Б-5022/1359/2011

      Перелік дій ліквідатора для завершення ліквідаційної процедури:

    • Законом про банкрутство передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

      Постанова Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі № 904/5948/16

    • Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв'язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10). Законом про банкрутство передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 927/1191/14 та від 08.05.2017 у справі № 904/5948/16).

      Постанова Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 905/2727/16

    • Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора та що є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури.

      Постанова Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 904/4863/13

      Подання ліквідаційного балансу за старим стандартом виключає його затвердження судом:

    • Поданий ліквідатором на затвердження до місцевого господарського суду ліквідаційний баланс банкрута станом на 30.09.2016 не відповідає чинним стандартам бухгалтерського обліку, що виключає в цілому можливість його затвердження господарським судом, і як наслідок, завершення ліквідаційної процедури з припиненням боржника як юридичної особи, у якої відсутні активи, які можна було б спрямувати на задоволення грошових вимог кредиторів на суму 2534,1 тис. грн.

      Постанова Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі № 10/46/2011/5003

    • Суди не звернули уваги на невідповідність нормам та стандартам бухгалтерського обліку доданого до звіту ліквідатора ліквідаційного балансу банкрута. Так, при складанні ліквідаційного балансу ліквідатор використав зразок балансу згідно з Додатком до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.1999. Однак, зазначений нормативно-правовий акт втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" №73 від 07.02.2013, в Додатку №1 до якого наведено типову форму балансу (Звіту про фінансовий стан) підприємства як документа, що відображає його активи, зобов'язання і власний капітал на певну дату.

      Постанова Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 914/2451/16

      Розгляд спорів, що виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів (частина восьма статті 44, частина третя статті 55 Закону):

    • Оскільки кредитний договір був укладений у 2006 році, а спірний аукціон був проведений до дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», то норми частини п'ятою статті 3-1 Закону до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, а відтак, доводи касаційної скарги про неповідомлення ліквідатором кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна є безпідставними.

      Постанова Верховного Суду від 22.02.2018 року у справі № 5023/5782/11

    • Доводи касаційної скарги про порушення порядку проведення аукціону, реалізацію майна не за найвищою ціною, неповідомлення заставного кредитора про час, місце та умови продажу заставного майна не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

      Постанова Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 915/684/14

    • Враховуючи те, що продаж майна банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу був погоджений ухвалою суду, а також те, що під час проведення повторного аукціону з можливістю зниження початкової вартості виявися бажаючий (бажаючі) укласти договір купівлі-продажу майна банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу, колегія судів не вважає за необхідне ухвалити рішення про скасування оскаржуваних судових рішень з підстав того, що ліквідатор провів реалізацію майна у вигляді цілісного майнового комплексу не тільки на першому аукціоні, але й на повторному та другому повторному аукціонах, оскільки такий продаж майна відбувся під час передбаченої ст. ст. 64-66 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" процедури продажу майна банкрута на аукціоні з можливістю зниження початкової вартості, що спростовує вищезазначений довід касаційної скарги і не є підставою для визнання результатів аукціону з продажу майна боржника недійсними.

      Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року у справ № 903/481/16

    • Встановлення забезпеченим кредитором умов та обмежень до процедури реалізації майна банкрута суперечать положенням Закону, зокрема викладеним в абз. 2 ч. 4 ст. 42 Закону про банкрутство, де встановлено, що продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, в будь-якому разі здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом. Іншого порядку продажу майна, в тому числі і заставного, у ліквідаційній процедурі, ніж встановленого Законом про банкрутство, не передбачено.

      Постанова Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі № 904/3719/15

      Обов'язкові передумови та ознаки, за яких порушується та здійснюється провадження у справі із застосуванням процедури, передбаченої статтею 94 Закону:

    • Оскільки кредитний договір був укладений у 2006 році, а спірний аукціон був проведений до дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», то норми частини п'ятою статті 3-1 Закону до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, а відтак, доводи касаційної скарги про неповідомлення ліквідатором кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна є безпідставними.

      Постанова Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 904/809/17

    • Нормами Закону про банкрутство встановлено додаткову вимогу до заяви керівника боржника про порушення справи про банкрутство за ст. 94 Закону про банкрутство - обов'язкову наявність у такого заявника майна, достатнього для покриття судових витрат, пов'язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство. У визначенні таких витрат слід враховувати, зокрема, оплату винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі, судового збору, сплаченого кредиторами тощо.

      Постанова Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 904/1853/17

    • Заходи відновлення платоспроможності боржника - відповідають загальним вимогам, визначеним у статтях 28, 29 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". План санації схвалено комітетом кредиторів боржника, він містить заходи, які не суперечать закону та спрямовані на погашення вимог кредиторів, а в результаті - відновлення платоспроможності боржника у межах строку процедури санації.

      Постанова Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі № 910/16120/14

    • Порушуючи провадження у праві про банкрутство відповідно до ст. 94 Закону про банкрутство, необхідною та обов'язковою передумовою такого порушення, є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження, саме за цією нормою на момент звернення боржника із відповідною заявою та обов’язкова перевірка судом першої інстанції змісту плану санації на відповідність вимогам ст. 29 Закону про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 904/5469/17

Особливості процедури банкрутства в порядку статті 95 Закону:

    • Колегія суддів зауважує, що необхідною та обов'язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство, на підставі статті 95 Закону, є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження, згідно з цією статтею, саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.

      Постанова Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 911/2510/17

    • Призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується власником, здійснюється господарським судом у виняткових випадках (в залежності від конкретних обставин справи), оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника і, відповідно до ч.6 ст. 95 Закону про банкрутство, несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Таким чином, законодавством про банкрутство не передбачено винятків щодо вчинення суддею електронного запиту щодо автоматичного визначення кандидатури арбітражного керуючого на призначення ліквідатором підприємства-боржника, зокрема, в порядку ст. 95 Закону про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 908/433/17

    • Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на неправильне застосування судами положень частини другої статі 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки в спірному випадку, як вбачається із заяв про введення процедури санації, єдиним учасником боржника є - Стейтбург Комплекс Лімітід (Stateburg Complex Limited), яка прийняла рішення про самоліквідацію юридичної особи і її волевиявлення в ході провадження у справі № 910/2160/17 про банкрутство не змінювалося.

      Постанова Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 910/2160/17

    • Відсутність у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат у справі про банкрутство, відсутність доказів надання ліквідатором ПП "Домінанта-Славутич" контролюючим органам, у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку, для проведення відповідних перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості зі сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових коштів, відсутність звернення до боржника та до суду єдиного, визначеного самим боржником, кредитора, виключає можливість здійснення судом провадження у справі про його банкрутство в порядку ст. 95 Закону про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 927/557/17

    • Встановивши під час апеляційного перегляду недотримання місцевим господарським судом вимог ст.ст.95, 114 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в частині призначення ліквідатором ТОВ голови ліквідаційної комісії боржника, який є учасником ТОВ (володіє часткою 31% статутного капіталу товариства) та був керівником товариства-боржника, апеляційний господарський суд, з урахуванням предмета апеляційного перегляду, пов'язаності питань призначення ліквідатора та виконання обов'язків ліквідатора, користуючись правами, наданими суду апеляційної інстанції, обґрунтовано прийняв рішення про скасування постанови господарського суду Київської області в частині призначення ліквідатором ТОВ.

      Постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 911/3730/16

Призначення, звільнення, усунення, припинення повноважень арбітражного керуючого (статі 95, 98, 114 Закону):

    • Враховуючи стислі строки вчинення процесуальних дій у процедурі розпорядження майном боржника, господарський суд у разі невиконання або неналежного (зокрема, несвоєчасного) виконання розпорядником майна своїх обов'язків (розгляд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості тощо) має за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або з власної ініціативи припинити повноваження розпорядника майна і призначити нового розпорядника майна відповідно до абз. 4 ч.1 ст. 114 Закону про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 925/1460/15

    • Доводи арбітражного керуючого про порушення під час розгляду даної справи ст. 35 ГПК України щодо обставин, які встановлено у чинному рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 у справі №804/9907/14 щодо відсутності порушень ліквідатора у даній справі про банкрутство не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на те, що відповідно до статті 12 ГПК України, в редакції чинній до 15.12.2017, розгляд справ про банкрутство покладається на господарський суд, який розглядає спори, що виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, а також наділений повноваженнями для розгляду скарг на дії арбітражного керуючого (ліквідатора), в порядку норм Закону про банкрутство, а отже, наділений правом, встановивши невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого (ліквідатора) згідно із нормами наведеного Закону, усунути арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків, про що виносить ухвалу.

      Постанова Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 24/5005/10848/2012

    • Процедури "звільнення" арбітражного керуючого на підставі власної заяви (п. 7) ч.1 ст. 98, абзац 1 ч. 3 ст. 114 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") та "усунення" арбітражного керуючого, за наявністю підстав визначених приписами абзацу 2 ч. 3 ст. 114 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мають різний характер походження, відмінні підстави та правові наслідки.

      Постанова Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 902/1278/15

    • Законодавством про банкрутство не передбачено винятків щодо вчинення суддею електронного запиту щодо автоматичного визначення кандидатури арбітражного керуючого на призначення ліквідатором підприємства-боржника, зокрема, в порядку ст. 95 Закону про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 911/3730/16

Визначення розміру та порядок сплати грошової винагороди арбітражного керуючого та відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство (стаття 115 Закону):

    • При визначенні розміру оплати послуг ліквідатора під час здійснення ним ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, господарський суд має досліджувати не тільки період здійснення ліквідатором ліквідаційної процедури, а й дії, які вчинялись ліквідатором в цей період. Арбітражний керуючий, за наявності вимог щодо неоплачених винагороди та витрат, не є кредитором в розумінні приписів ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", його вимоги не включаються до Реєстру вимог кредиторів боржника, а, відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 45 вказаного Закону, входять до витрат, які задовольняють першочергово (поряд з забезпеченими вимогами), після реалізації частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом.

      Постанова Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 910/32824/15

    • Враховуючи те, що правовідносини щодо оплати праці арбітражного керуючого врегульовані саме Законом про банкрутство і є, у даному випадку, цивільно-правовими відносинами, отже норми трудового законодавства (аналогія закону), до цих правовідносин застосовані бути не можуть. Крім того, окремий порядок розрахунків між боржником та арбітражним керуючим, як це зазначено у вимогах касаційної скарги, враховуючи викладене, також встановлений бути не може, як такий що не відповідає Закону про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № Б8/180-10

    • Не виявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, чи інших його активів та грошових коштів, жодним чином не впливає на оплату його послуг.

      Постанова Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 3/67-Б

Процесуальні питання, що виникають у справах про банкрутство і пов'язаних з банкрутством:

    • За приписами частини 9 статті 16 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, (виключна підсудність справ) справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

      Постанова Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 910/10829/17

    • Судами першої та апеляційної інстанцій невірно застосовано норми процесуального права, а саме статей 12, 16, 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, оскільки в даному конкретному випадку підлягали застосуванню норми статей 1, 12, 22 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, оскільки він є спеціальним законом та є пріоритетним для застосування.

      Постанова Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 910/10889/17

    • Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про припинення провадження у справі № 910/10842/17 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич", але всупереч вимогам пункту 3 частини 1 статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не вирішив питання про виплату арбітражному керуючому винагороди.

      Постанова Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/10842/17

    • Особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на права та обов'язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.

      Постанова Верховного Суду від 22.02.2018 року у справі № 44/497-б

    • Мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. Суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження. Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника в загальному порядку.

      Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 910/6771/17

    • Апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 не відноситься до жодної з перелічених у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" категорій осіб, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, а відтак не має процесуального права на звернення з апеляційною скаргою, у зв'язку з чим правомірно припинив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017).

      Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 908/1671/16

    • Якщо права особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, тобто відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

      Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 916/2878/14

    • ПАТ та ОДПІ ГУ ДФС не набули статусу учасника у справі про банкрутство Боржника, оскаржувана ними в апеляційному порядку ухвала про затвердження плану санації ТОВ не стосується їх прав та обов'язків, а тому заявники не мали права апеляційного оскарження прийнятої у справі ухвали суду відповідно до положень ст. ст. 91, 106 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), а тому наявні підстави для припинення апеляційного провадження за апеляційними скаргами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

      Постанова Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 7/98-Б

    • Ліквідатор зобов'язаний вчинити ліквідаційні заходи і передати на затвердження господарському суду звіт та ліквідаційний баланс у встановлений строк, проте невиконання ліквідатором цих дій у граничні строки, визначені Законом, не є підставою для припинення провадження у справі, тобто наслідків перевищення строку ліквідаційної процедури Закон не містить, як це передбачено п. 86 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судову практику в справах про банкрутство"

      Постанова Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі № 10/05/5026/1138/2012

    • Законодавцем право на участь осіб у справі про банкрутство, в тому числі право на апеляційне оскарження прийнятих у процедурі банкрутства ухвал, визначено як таке, що зобов'язує особу довести її правовий статус учасника процедури банкрутства як кредитора, боржника, засновника або інших осіб, які відповідно до статті 1 Закону про банкрутство визнаються учасниками справи про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 910/14230/14

    • З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому положення частини третьої статті 8 вказаного Закону слід розуміти як такі, що встановлюють деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, що полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про відмову у введенні процедури санації боржника, участі в санації у якості інвестора та про відмову у заміні ліквідатора боржника завершенням відповідного апеляційного провадження.

      Постанова Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 910/2097/17

    • Висновки суду апеляційної інстанції про те, що скаржник не набув статусу учасника у справі про банкрутство в розумінні статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки зазначений перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, адже до учасників справи про банкрутство названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України виклав у постанові від 31.01.2018 у справі № 911/2510/17 та постанові від 14.03.2018 у справі № 927/557/17).

      Постанова Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі № 904/6061/17

Судова практика за 2016 рік

    • Системний аналіз норм права та особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів (аукціону), дають підстави для висновку про можливість оскарження у касаційному порядку постанов апеляційного господарського суду, прийнятих за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції, якими вирішено заяви про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника.

      Постанова Верховного Суду України від 14.12.2016 року у справі № 3-1406гс16

    • Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року) мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому положення частини третьої статті 8 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року) слід розуміти як такі, що встановлюють деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, що полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про призначення арбітражного керуючого із завершенням відповідного апеляційного провадження.

      Постанова Верховного Суду України від 07.12.2016 року у справі № 3-1018гс16

    • За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року) який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

      Постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 3-1221гс16

    • Базовий розмір грошових вимог, передбачений частиною третьою статті 10 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року), який дає право ініціювати процедуру банкрутства, повинен становити не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому наведена вимога застосовується не лише при порушенні справи про банкрутство, а й під час проведення підготовчого засідання.

      Постанова Верховного Суду України від 19.10.2016 року у справі № 922/4832/15

    • При вирішенні питання про порушення провадження у справі про банкрутство у підготовчому засіданні предметом розгляду господарського суду є лише безспірні вимоги ініціюючого кредитора до боржника, визначення яких міститься у частині третій статті 10 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року). Між тим, у розумінні вказаної статті до складу цих вимог не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

      Постанова Вищого господарського суду України від 12.10.2016 року у справі № 910/26385/15

    • З урахуванням приписів статей 262, 512 ЦК України, на порядок обчислення строків щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора у справі про банкрутство не випливає встановлений факт здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні.

      Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2016 року у справі № 10/44/2011/5003

    • Помилково розглядати зняття обтяження на спірне майно, як підставу для припинення іпотеки, фактично ототожнюючи ці поняття, адже обтяження тягне за собою лише право обмеження розпорядженням майном, а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

      Постанова Верховного Суду України від 21.09.2016 року у справі № 6-1685цс16

    • За змістом статті 31 Закону про банкрутство (у редакції до 19 січня 2013 року) затвердженню підлягають фактично понесені витрати арбітражного керуючого, які підтверджені належними доказами.

      Постанова Вищого господарського суду України від 21.09.2016 року у справі № 81/10-271

    • Спір про визнання недійсним правочину про припинення зобов’язання зарахуванням підлягає розгляду судом, який розглядає справу про банкрутство однієї зі сторін даного правочину, в межах провадження у справі про банкрутство, а не в окремому позовному провадженні.

      Постанова Вищого господарського суду України від 07.09.2016 року у справі № 917/311/16

    • Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та достовірно підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору. Проте судове рішення саме по собі не може змінювати, припиняти чи скасовувати строки заборгованості, воно є виключно юридичним документом, на підставі якого здійснюється примусове виконання зобов’язання.

      Постанова Вищого господарського суду України від 07.09.2016 року у справі № 15/132-б

    • Отже, імперативними нормами частини четвертої статті 10 Закону про банкрутство та статтями 12, 16 ГПК України встановлено виключну підсудність майнових спорів за участю особи, яка перебуває в процедурі банкрутства.

      Постанова Вищого господарського суду України від 20.07.2016 року у справі № 908/562/16

    • Частиною шостою статті 23 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року), яка врегульовує порядок розгляду заявлених до боржника грошових вимог кредиторів, передбачено, що заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

      Постанова Вищого господарського суду України від 20.07.2016 року у справі № 904/10083/15

    • В силу приписів частини восьмої статті 23 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року) заставний кредитор не обмежений строком заявлення грошових вимог до боржника.

      Постанова Вищого господарського суду України від 20.07.2016 року у справі № 904/10083/15

    • Відповідно до визначення терміна «неплатоспроможність», що міститься в абзаці дев’ятому статті 1 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року), для порушення справи про банкрутство не вимагається встановлення даних про перевищення розміру заборгованості боржника над вартістю його майнових активів. Недостатність активів над пасивом боржника є предметом дослідження суду при встановленні його неоплатності, що має місце при визнанні боржника банкрутом (стаття 205 ГК України).

      Постанова Вищого господарського суду України від 20.07.2016 року у справі № 904/2338/16

    • Поновлення пропущеного строку оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасування в подальшому постанови суду є порушенням принципу правової визначеності та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом один статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

      Постанова Верховного Суду України від 13.07.2016 року у справі № 3-774гс16

    • Спір про відчуження майна позивача його власником напередодні прийняття ним же рішення про ліквідацію позивача не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатися в межах справи про банкрутство на вимогу частини дев’ятої статті 16 ГПК України, адже умисне виведення з ліквідаційної маси ліквідного активу позивача може безпосередньо порушувати права інших осіб – учасників справи про банкрутство (зокрема, кредиторів позивача).

      Постанова Вищого господарського суду України від 06.07.2016 року у справі № 925/660/14

    • Сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

      Постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 року у справі № 3-578гс16

    • Позовні вимоги в частині заборгованості по заробітній платі, затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, є поточними грошовими вимогами позивача (кредитора) та підлягають розгляду згідно з частиною восьмою статті 23 Закону про банкротство (у редакції від 19 січня 2013 року) у позовному провадженні.

      Постанова Вищого господарського суду України від 06.07.2016 року у справі № 902/558/15

    • Виходячи із системного аналізу частини третьої статі 2 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року), статті 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення статті 12 ГПК України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

      Постанова Верховного Суду України від 15.06.2016 року у справі № 826/20410/14

    • Імперативні норми Закону про банкрутство, які є спеціальними та мають пріоритет у регулюванні правовідносин банкрутства, містять пряму заборону зупинення справи про банкрутство незалежно від підстав такого зупинення.

      Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № Б8/036-11

    • Відповідно до статей 16, 17 Закону про банкрутство комітет кредиторів наділений правом запропонувати суду кандидатуру ліквідатора, а право вибору кандидатури належить виключно суду у разі якщо запропоновано декілька кандидатур. У зв’язку з чим під час призначення ліквідатора господарський суд не зв’язаний виключно кандидатурами арбітражних керуючих, запропонованими комітетом кредиторів, а у випадку конкуренції кандидатур має право самостійно призначити арбітражного керуючого, який має право самостійно призначити арбітражного керуючого, який має переваги перед іншими запропонованими суду кандидатурами з метою дотримання балансу інтересів і усунення конфлікту між банкрутом і його кредиторами відповідно до вимог ст. 31 Закон про банкрутство.

      Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 16/89

    • План санації боржника повинен бути поданий в господарський суд на затвердження протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію, оскільки у протилежному випадку господарський суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до Закону про банкрутство.

      Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 25/97/06-12/214/10

    • Частиною 10 ст. 31 Закону про банкрутство передбачено, що оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Отже, Закон про банкрутство передбачає альтернативні джерела для оплати послуг арбітражного керуючого.

      Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 2/161/09

    • На відміну від положень ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство, якими визначено, що спори боржника з поточними кредиторами вирішуються шляхом їх розгляду в позовному провадженні господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, норми ч. 4 ст. 10 цього Закону прямо не встановлюють порядок розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні, у зв’язку з чим такі майнові спори підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та саме в межах цієї справи.

      Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 904/5812/15

    • Враховуючи приписи пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року), у разі, якщо провадження у справі про банкрутство порушено до набрання чинності Законом про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року), а також з огляду на перебування справи про банкрутство боржника на час подання заявником касаційної скарги на стадії санації, то в частині процесуальних актів, які підлягають касаційному оскарженню, слід застосовувати положення Закону про банкрутство (у редакції до 19 січня 2013 року).

      Постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 3-237гс16

    • Особа, яку визнано кредитором у справі про банкрутство боржника, вправі у разі участі у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, що не відповідає вимогам закону, звернутися із позовом про визнання такого договору недійсним, адже це прямо порушує майнові інтереси такої особи.

      Постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 3-254гс16

    • Безумовне припинення основного зобов’язання може мати місце у випадку ліквідації юридичної особи без правонаступництва, тоді як реорганізація передбачає перехід відповідного зобов’язання до правонаступників припиненої юридичної особи.

      Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № 914/4431/13

    • У процедурі розпорядження майном у порядку ст. 14 Закону про банкрутство вимоги до боржника мають право заявити тільки конкурсні кредитори, тобто кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство. Натомість грошові зобов’язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, безпосередньо в процедурі банкрутства, відповідно до ст. 1 Закону є поточними вимогами. На такі вимоги не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (абзац 6 та 24 ст. 1 та ст. 12 Закону про банкрутство), тому вони погашаються в процедурах банкрутства (розпорядження майном та санації) без будь-яких обмежень. Тільки після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні вимоги переходять у категорію конкурсних та повинні бути заявлені в порядку, передбаченому ст. 23 Закону про банкрутство, з наступним визнанням їх судом та включенням до реєстру вимог кредиторів. У зв’язку з цим у разі подання кредитором заяви про визнання поточних грошових вимог у процедурі розпорядження майном суд має відмовляти в прийнятті такої заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

      Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № 5004/407/12

    • У разі коли стороною у справі про банкрутство боржником (ст. 1 Закону про банкрутство) є громадянин-підприємець, тобто фізична особа, яка є безпосереднім суб’єктом такої процедури, її смерть перешкоджає подальшому здійсненню провадження у справі про банкрутство та є безумовною підставою для її припинення в силу п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

      Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № 16/5009/3906/11

    • З огляду на приписи статей 34, 35 ГПК України, які у справі про банкрутство підлягають застосуванню з урахуванням ст. 41 цього Кодексу, тобто особливостей процедури банкрутства, рішення третейського суду не може бути доказом безспірності грошових вимог до боржника та, відповідно, підставою для порушення провадження у справах про банкрутство.

      Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № Б29/162-10

    • Згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство. Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 41 ГПК), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необгрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

      Постанова Вищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі № 927/84/16

    • Наведений у ст. 8 Закону про банкрутство перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами. При цьому за змістом ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції.

      Постанова Вищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі № 904/3870/15

    • Приписами ч. 2 ст. 37 Закону про банкрутство передбачено можливість введення процедури санації і після визнання боржника банкрутом за наявності обставин, передбачених цим Законом. Проте прийняттю судом такого рішення повинно передувати затвердження у встановленому порядку нового реєстру вимог кредиторів (з урахуванням вимог поточних кредиторів), формування активу боржника, а також створення у зв’язку з цим нового представницького органу кредиторів, який у подальшому не позбавлений можливості ініціювати відкриття процедури санації.

      Постанова Вищого господарського суду України від 27.04.2016 року у справі № 904/2604/14

    • Перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України).

      Постанова Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі № 3-269гс16

    • Ні ст. 26 Закону про банкрутство, ні інші положення цього Закону не передбачають обов’язкової участі потенційного інвестора у засіданнях зборів (комітету) кредиторів при вирішенні питання про участь такої особи в санації боржника. Норми абз. 5 ч. 1 ст. 29 Закону про банкрутство встановлюють порядок участі інвестора у санації боржника вже безпосередньо в процедурі санації та виключно після прийняття зборами кредиторів та судом рішення про визнання такої особи інвестором – учасником провадження у справі про банкрутство.

      Постанова Вищого господарського суду України від 20.04.2016 року у справі № 910/18788/15

    • За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведенні інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

      Постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі № 3-304гс16

    • Якщо особу визнано кредитором у провадженні про банкрутство, то участю у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушуються майнові інтереси цієї особи, що надає їй право звертатися із позовом про визнання договору недійсним відповідно до положень ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

      Постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі № 3-238гс16

    • У разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

      Постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі № 6-2467цс15

    • Безпідставне, без належного обґрунтуванням та надання відповідного статусу, залучення особи до участі у справі про банкрутство призводить до порушення прав боржника, кредиторів, а також інших учасників справи про банкрутство.

      Постанова Вищого господарського суду України від 06.04.2016 року у справі № 15/238-б

    • Відсутність у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат, виключає можливість здійснення судом провадження у справі про його банкрутство в силу імперативних приписів ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, які були проігноровані судами попередніх інстанцій.

      Постанова Вищого господарського суду України від 30.03.2016 року у справі № 908/2824/14

    • З аналізу положень Закону про банкрутство банк має право оспорювати правомірність віднесення спірної квартири до ліквідаційної маси і це питання підлягає вирішенню в порядку, визначеному Законом про банкрутство.

      Постанова Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 6-2684цс15

    • Якщо у справі, яка розглядається, в суді касаційної інстанції колегію суддів було сформовано без застосування автоматизованої системи документообігу за принципом вірогідності, постанова суду касаційної інстанції вважається прийнятою з порушенням вимог щодо розгляду справи судом, встановленим законом.

      Постанова Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 3-23гс16

    • Враховуючи перебування позивача в особливому режимі, пов’язаному із застосуванням до нього процедур банкрутства, при вирішенні питання про прийняття відмови від позову дослідженню судом підлягають також обставини порушення діями позивача в особі ліквідатора прав та інтересів учасників провадження у справі про банкрутство, зокрема кредиторів.

      Постанова Вищого господарського суду України від 23.03.2016 року у справі № 922/4706/15

    • У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредитора

      Постанова Вищого господарського суду України від 23.03.2016 року у справі № 46/508-б

    • Оскарження ухвали за результатами підготовчого засідання, у тому числі з підстав порушення порядку оприлюднення оголошення, може мати місце тільки після набуття кредитором статусу учасника справи про банкрутство шляхом звернення до суду у встановленому порядку з грошовими вимогами та визнання цих вимог судом у справі про банкрутство.

      Постанова Вищого господарського суду України від 16.03.2016 року у справі № 10/44/2011/5003

    • Відповідно до частини 1, 2 ст. 38 Закону про банкрутство, яка визначає наслідки визнання боржника банкрутом, безумовним наслідком визнання боржника банкрутом є припинення його підприємницької діяльності та, відповідно, автоматичне припинення у зв’язку з цим його договірних правовідносин в силу закону (у т.ч. заснованих на договорах доручення), а також припинення повноважень органів управління банкрута, окрім випадків, прямо передбачених в Законі про банкрутство.

      Постанова Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року у справі № 922/3563/14

    • З огляду на імперативну норму п. 15 ч. 1 ст. 5 Закону про судовий збір кредитор з грошовими вимогами з виплати заробітної плати звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про банкрутство в усіх судових інстанціях.

      Постанова Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року у справі № 910/22908/15

    • Саме по собі поставлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з ЄДРПОУ не призводить до припинення зобов’язання іпотекодавця з виконання забезпеченою іпотекою зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов’язання з погашення боргу.

      Постанова Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі № 3-952гс15

    • За змістом глави 4 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок звернення стягнення на майно боржника, звернення стягнення на майно боржника у межах виконавчого провадження (у т. ч. арешт майна як одна із складових цього процесу) стосується виключно майна, яке на момент здійснення виконавчого провадження належить боржнику, тобто перебуває у його власності (у т. ч. знаходиться у третіх осіб).

      Постанова Вищого господарського суду України від 24.02.2016 року у справі № 911/1387/14

    • Постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред’явивши до нього позов.

      Постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-245цс14

    • Виходячи із системного аналізу норм законів України «Про банки та банківську діяльність» і «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

      Постанова Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 826/2043/15

    • Кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

      Постанова Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі № 3-4гс16

    • Положення ч. 4 ст. 96 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосовуються виключно до підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації.

      Постанова Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі № 3-1247гс15

    • Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про визнання організатора аукціону із завершенням відповідного апеляційного провадження.

      Постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 3-1283гс15

    • Аналіз норм Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що ст. 17 Закону про банкрутство визначає загальні положення, які регулюють порядок переходу боржника до санації, призначення керуючого санацією, його повноваження та підстави звільнення від їх виконання, натомість ст. 18 Закону про банкрутство передбачено процедуру розгляду плану санації та наслідки такого розгляду, і, зокрема, саме встановлено можливість прийняття загальними зборами рішення про відхилення плану санації та звернення до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов’язків та про призначення нового керуючого санацією. Отже, зазначені норми передбачають різні підстави для звільнення керуючого санацією і застосовуються незалежно одна від одної.

      Постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 3-1300гс15

    • Висновок про те, що початок перебігу строку позовної давності є днем, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорювані правочини, є помилковим, оскільки Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено.

      Постанова Верховного Суду України від 13.01.2016 року у справі № 3-1157гс15

    • Положення пункту сьомого частини першої статті 12 ГПК України охоплюють будь-які майнові спори, що випливають із вчинених боржником правочинів (договорів), незалежно від процесуального статусу боржника у відповідному судовому провадженні.

      Постанова Вищого господарського суду України від 13.01.2016 року у справі № 922/4754/15

    • Враховуючи, що стягнення з рахунків боржника – юридичної особи коштів у рахунок погашення податкового боргу здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених ПК України, а не Законом України «Про виконавче провадження», доказами безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора – органу доходів і зборів є рішення суду про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету в рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою ПК України.

      Постанова Вищого господарського суду України від 13.01.2016 року у справі № 910/21454/15

    • Іпотека не зупиняється, якщо до ліквідації основного боржника кредитор звернувся за позовом. Розглянувши в судовому засіданні справу №6-84цс15, суд дійшов висновку, що само по собі винесене Господарським судом визначення про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення із Реєстру не тягнуть за собою припинення зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було пред'явлено відповідні вимоги до іпотекодавця в позовному впровадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував узяте на себе зобов'язання з погашення боргу

            Постанова Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-84цс15 

Судова практика за 2015 рік

  • Наведений у частині третій статті 8 Закону про банкрутство (у редакції від 19 січня 2013 року) перелік судових рішень, що підлягають оскарженню в касаційному порядку є вичерпним.

    Постанова Верховного Суду України від 23.12.2015 року у справі № 3-1095гс15

  • Відповідно до частини одинадцятої статті 31 Закону про банкрутство (у редакції до 19 січня 2013 року) невиконання або неналежне виконання обов’язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з цим Законом, за відсутності наслідків, передбачених цією статтею, може бути підставою для усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов’язків, про що господарський суд виносить ухвалу.

    Постанова Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 3-152гс15

  • Враховуючи, що Товариство також визнано кредитором у провадженні про банкрутство, суди правильно визнали, що включенням до реєстру штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушується цивільне право позивача на задоволення його вимог, а також майнові інтереси позивача. За таких обставин позивач вправі звернутися із позовом про визнання Договору недійсним відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України.

    Постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 3-358гс15

  • Звернення до господарського суду з клопотанням про припинення повноважень і призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) належить до компетенції комітету кредиторів. Ураховуючи наведені норми законодавства, а також установлені фактичні обставини у справі, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що комітет кредиторів при прийнятті рішення про припинення повноважень керуючого санацією боржника та призначення нового керуючого санацією діяв у межах повноважень, передбачених законом; зазначене рішення не порушило прав інших кредиторів боржника.

    Постанова Верховного Суду України від 17.06.2015 року у справі № 3-240гс15

  • Згідно з положеннями ст. 95 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 10 та ч. 7 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доказами на підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України.

    Постанова Верховного Суду України від 29.04.2015 року у справі № 3-67гс15

  • Закон про банкрутство визначає початок відліку тримісячного строку, передбаченого частиною 3 статті 10 Закону про банкрутство, з часу відкриття виконавчого провадження щодо виконання вимог кредитора. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання на інший до новоутвореного суб'єкта господарювання відповідно до норм статті 59 ГК України переходять всі майнові права та обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Тому, стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов'язаннями боржника - юридичної особи.

    Постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі № 3-45гс15

  • Підстави для визнання угод боржника недійсними наведено у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, але вимоги про застосування судом цієї норми не були заявлені ліквідатором. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання ліквідатора на положення ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство не можуть бути підставами для визнання недійсною спірної угоди при провадженні справи про банкрутство, оскільки предметом регулювання цієї норми є підстави для відмови від виконання договорів боржника.

    Постанова Верховного Суду України від 08.04.2015 року у справі № 3-33гс15

  • Відповідно до положень статті 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції Закону України, чинній до 19.01.2013) керуючий санацією уповноважений здійснювати функції боржника щодо розпорядження майновими активами і корпоративними правами. При цьому повноваження керуючого санацією не визначаються статутом боржника, а закріплені у названому Законі та не можуть бути обмежені власником майна боржника (органом управління майна боржника), а можуть обмежуватися лише комітетом кредиторів і господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, у порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Положення наведеної статті не містять заборони для керуючого санацією на представництво інтересів акціонера (боржника) на загальних зборах іншої юридичної особи за відсутності затвердженого судом плану санації у справі про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 01.04.2015 року у справі № 909/320/14

  • Аналіз норм статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що вимоги С. до Товариства є безспірними, оскільки підтверджені судовими рішеннями і мають бути зараховані до грошових зобов'язань боржника, через те, що на момент їх виникнення С. не був учасником Товариства, а отже дія зазначеної норми на нього не поширюється.

    Постанова Верховного Суду України від 01.04.2015 року у справі № 3-35гс15

  • Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються у першу чергу на задоволення вимог, забезпечених заставою. Отже, законодавець чітко визначив процедуру внесення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, до реєстру вимог кредиторів та задоволення таких вимог, вказавши, що майно боржника, яке є предметом застави, включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

    Постанова Верховного Суду України від 25.03.2015 року у справі № 3-20гс15

  • Законодавець визначив, що тільки після прийняття рішення про погодження кандидатури ліквідатора, виключно за пропозицією комітету кредиторів, така особа може бути призначена господарським судом ліквідатором банкрута. У разі конкуренції кандидатур на призначення ліквідатора банкрута, запропонованих комітетом кредиторів, законодавством не передбачено вимоги погодження господарським судом із комітетом кредиторів конкретної кандидатури ліквідатора. Отже, у цій справі суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у разі невизначеності комітету кредиторів стосовно кандидатури ліквідатора банкрута і за умови конкуренції кандидатур остаточне рішення щодо призначення тієї чи іншої особи є прерогативою господарського суду.

    Постанова Верховного Суду України від 11.03.2015 року у справі № 3-14гс15

  • Відповідно до статті 37 Закону про банкрутство мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом. Отже, наведеними вище нормами Закону № 2343 встановлено обов'язковість долучення до заяви про затвердження мирової угоди тексту цієї мирової угоди та не визначено обов'язку суду викладати у резолютивній частині ухвали про затвердження мирової угоди повний текст затвердженої мирової угоди.

    Постанова Верховного Суду України від 15.01.2015 року у справі № 3-202гс14

  • Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражному керуючому за виконання ним своїх обов’язків у справі із завершенням апеляційного провадження.

    Постанова Верховного Суду України від 23.12.2015 року у справі № 3-1095гс15

  • Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про призначення арбітражного керуючого із завершенням відповідного апеляційного провадження.

    Постанова Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 3-957гс15

  • При порушенні господарським судом провадження у справі про банкрутство на спори, що виникають у процесі проведення процедур банкрутства, зокрема щодо відсторонення керівника боржника (який також відноситься до органів управління боржника) від посади з покладенням його обов’язків на розпорядника майна, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

    Постанова Верховного Суду України від 06.10.2015 року у справі № 823/4040/13-а

Судова практика за 2014 рік

              • Згідно зі ст. 7 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок» у складі вимоги щодо сплати номінальної вартості дисконтних облігацій існують вимоги стосовно виконання позикового зобов’язання, строк виконання яких може наступити у випадку порушення справи про банкрутство емітента, та вимоги про сплату доходу (дисконту), настання строку виконання яких неможливе окремо від настання строку погашення дисконтних облігацій, передбаченого умовами їх розміщення. Постанова Верховного Суду України від 18.11.2014 року у справі № 3-141гс14

Постанова Верховного Суду України від 18.11.2014 року у справі № 3-141гс14

              • Чинним законодавством встановлено заборону здійснення банкрутства державних підприємств, приватизація яких заборонена законом, шляхом введення ліквідаційної процедури до виключення їх у встановленому порядку з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Постанова Верховного Суду України від 21.10.2014 року у справі № 3-148гс14

              • Якщо заборгованість у боржника виникла після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора постановою господарського суду, вимоги кредитора щодо визнання цих вимог поточними та включення їх до реєстру вимог кредиторів не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і не можуть бути заявлені в порядку ч. 1 ст. 23 цього Закону.

Постанова Верховного Суду України від 08.04.2014 року у справі № 3-6гс14

              • Постанову суду касаційної інстанції обґрунтовано ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній до 19 січня 2013 р.), яка передбачала наслідки визнання боржника банкрутом, однак на момент виникнення спірних правовідносин, у травні-червні 2013 р., діяв Закон у редакції після 19 січня 2013 р., де наслідки визнання боржника банкрутом визначено в ст. 38, що кореспондує зі ст. 23 Закону у попередній редакції і має більш широкий зміст. Проте цей факт не впливає на обґрунтованість висновку суду, оскільки вимоги управління Пенсійного фонду України не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 зазначеного Закону, з огляду на те, що були заявлені після введення ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов'язань.

Постанова Верховного Суду України від 13.05.2014 року у справі № 3-18гс14

              • Вимоги управління Пенсійного фонду України не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки виникли після винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких зобов'язань, що можуть бути заявлені в порядку ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 року у справі № 3-19гс14

              • Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що банк не є кредитором у справі про банкрутство з вимогами до майнового поручителя, оскільки вимоги Банку не є грошовими, а боржник як майновий поручитель несе відповідальність перед Банком тільки власним майном, переданим в іпотеку. Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки аналіз ст. ст. 543, 554 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку, що забезпечені іпотекою вимоги Банку є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника.

Постанова Верховного Суду України від 03.06.2014 року у справі № 3-24гс14

              • Оскільки під час процедури розпорядження майном боржника не було встановлено обставин розпорядження грошовими коштами, одержаними боржником від продажу майна, це свідчить про те, що при прийнятті рішення про визнання боржника банкрутом та відкритті ліквідаційної процедури не враховано обставин продажу боржником належного йому нерухомого майна і впливу такого продажу на фінансовий стан останнього.

Постанова Верховного Суду України від 07.10.2014 року у справі № 3-130гс14

              • Відповідно до приписів ч. 6 ст. 52 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних 32 правовідносин) за клопотанням ліквідатора у разі виявлення ним майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, господарський суд може винести ухвалу про припинення процедури ліквідації, передбаченої цією статтею, і переходу до загальних судових процедур у справі про банкрутство, передбачених цим Законом. Отже, здійснення судом переходу до загальної процедури банкрутства у разі виявлення майна боржника було можливе лише на підставі поданого ліквідатором до суду клопотання в порядку, передбаченому законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Постанова Верховного Суду України від 07.10.2014 року у справі № 3-127гс14

              • У разі визнання правочинів недійсними правовим наслідком згідно зі ст. 216 ЦК України буде пов’язане з їх недійсністю зобов’язання боржника повернути заявнику грошові кошти, які він одержав на виконання цих правочинів.

Постанова Верховного Суду України від 21.10.2014 року у справі № 3-117гс14

              • Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на права та обов`язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.

Постанова Верховного Суду України від 11.11.2014 року у справі № 3-163гс14

              • Згідно зі ст. 7 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок» у складі вимоги щодо сплати номінальної вартості дисконтних облігацій існують вимоги стосовно виконання позикового зобов’язання, строк виконання яких може наступити у випадку порушення справи про банкрутство емітента, та вимоги про сплату доходу (дисконту), настання строку виконання яких неможливе окремо від настання строку погашення дисконтних облігацій, передбаченого умовами їх розміщення.

Постанова Верховного Суду України від 18.11.2014 року у справі № 3-141гс14

              • Положеннями ч. 4 ст. 25 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343- ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов`язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси. Отже, банк як іпотекодержатель реалізованого майна, посилаючись на свої права, передбачені іпотечним договором, мав право оспорювати правомірність віднесення майнових активів до ліквідаційної маси, і це питання підлягає вирішенню в порядку, встановленому зазначеним Законом.

Постанова Верховного Суду України від 25.11.2014 року у справі № 3-73гс14

              • За змістом абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Тобто згідно з наведеною нормою закону ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини.

Постанова Верховного Суду України від 25.11.2014 року у справі № 3-180гс14

              • Законодавець зобов’язав розпорядника майна, незалежно від наявності чи відсутності заяв за даними обліку боржника, внести вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника, окремо до реєстру вимог кредиторів, які забезпечені заставою боржника, та окремо внести до реєстру відомості про майно боржника, що є предметом застави, яке використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя

Постанова Верховного Суду України від   09.09.2014 року у справі № 3-72гс14 

              • Якщо боржник не виконав основного зобов’язання, грошові вимоги, забезпечені заставою майна боржника, відповідно до ч. 6 ст. 14 та підпункту «а» п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу

Постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 року у справі № 3-98гс14

              • Законом про банкрутство передбачено, що невиконання (непогашення) боржником не менш ніж третини всіх грошових вимог кредиторів тягне за собою розірвання мирової угоди, оскільки таке невиконання умов мирової угоди має публічний характер

Постанова Вищого господарського суду України від 27.08.2014 року у справі № 7/78-Б 

              • За змістом ст. 38 Закону про банкрутство, отримавши заяву про затвердження мирової угоди, господарський суд повинен завчасно повідомити сторони, у тому числі кредиторів боржника, про розгляд мирової угоди в судовому засіданні з метою надання їм можливості ознайомитись із текстом мирової угоди та висловити свої заперечення у випадку їх наявності

Постанова Вищого господарського суду України від  27.08.2014 року у справі № 43/152

              • За змістом норм Закону про банкрутство припинення повноважень ліквідатора може мати місце у випадку встановлення судом фактів невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків відповідно до вимог статей 31, 25 Закону про банкрутство. При цьому як припинення повноважень попереднього, так і призначення нового ліквідатора здійснюється судом за наявності відповідного клопотання комітету кредиторів, або за власної ініціативи (у випадку, якщо комітет кредиторів своїм правом не скористався)

Постанова Вищого господарського суду України від 27.08.2014 року у справі № 5028/21/59б/2011

              • У випадку неможливості оперативного виконання судового рішення щодо передачі майна боржнику від третіх осіб такі вимоги боржника у будь – якому випадку повинні бути трансформовані у грошові з метою подальшого задоволення за рахунок отриманих коштів вимог кредиторів у справі про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від  27.08.2014 року у справі № 01/2470

              • Право відмови від договору (правочину), передбачене ч. 10 ст. 17 Закону України про банкрутство, повинне розумітися як відмова від вчинення дій, які можуть встановити нові кредитні зобов’язання боржника на підставі вчинених до порушення справи про банкрутство позичальника кредитних договорів за наявності інших умов застосування такого права, які визначені цією нормою

Постанова Верховного Суду України від 26.08.2014 року у справі № 3-37гс14

              • У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів

Постанова Вищого господарського суду України від  20.08.2014 року у справі № 915/133/13

              • У разі, якщо грошові вимоги боржника обтяжені спливом строку позовної давності і кредитор не реалізував можливість захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду в позовному провадженні, такі вимоги не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 20.08.2014 року у справі № 910/3207/14

              • Пропуск особою встановленого строку для звернення з конкурсними грошовими вимогами не має наслідком втрату такою особою статусу кредитора боржника. У цьому випадку змінюється лише статус таких грошових вимог, які не є конкурсними, а погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі

Постанова Вищого господарського суду України від 20.08.2014 року у справі № 906/966/13

              • Оскільки Законом про банкрутство спеціальних норм про позовну давність, у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсним угод боржника, не встановлено, висновок про початок перебігу строку позовної давності з дня, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про укладені спірні договори, є помилковим

Постанова Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14

              • За змістом норм Закону про банкрутство припинення повноважень керуючого санацією за ініціативою комітету кредиторів може мати місце у випадку встановлення судом фактів невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків відповідно до вимог статей 31, 17 Закону про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 13.08.2014 року у справі № 916/61/13-г

              • Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов’язку сплатити зазначені кошти   

Постанова Верховного Суду України від  02.07.2014 року у справі № 6-76цс14

              • Імперативними приписами абз. 2 ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство встановлено, що обов’язковою передумовою для звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України

Постанова Вищого господарського суду України від  25.06.2014 року у справі № 915/1950/13

              • Загальним правилом зняття заборон та арештів із майна боржника в порядку ст. 23 Закону про банкрутство є безумовним, стосується будь – яких органів і посадових осіб, у тому числі реєструючих, правоохоронних органів, не потребує подальшого винесення окремих судових рішень, а також сплати додаткових коштів

Постанова Вищого господарського суду України від 25.06.2014 року у справі № 04/5026/1450/2012

              • Сама по собі обставина зволікання із заміною кредитора у справі про банкрутство не свідчить про недійсність договору відступлення права вимоги, оскільки здійснення відповідних дій є правом нового кредитора, яке він може реалізувати будь – коли з моменту набуття права вимоги

Постанова Вищого господарського суду України від 25.06.2014 року у справі № 905/7465/13

              • У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов’язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та/або рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору

Постанова Вищого господарського суду України від 25.06.2014 року у справі № 902/79/13-г

              • Особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після заявлення у встановленому порядку грошових вимог до боржника, і тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 24.06.2014 року у справі № 922/2802/13

              • Системний аналіз ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 15 Закону про банкрутство свідчить, що за загальним правилом правовими підставами для порушення справи про банкрутство є наявність у ініціюючого кредитора безспірних грошових вимог до боржника, які сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та не були задоволені боржником протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження

Постанова Вищого господарського суду України від 18.06.2014 року у справі № 911/77/14

              • За змістом ст. 16 Закону про банкрутство єдиною підставою для неврахування судом рішення комітету кредиторів є його неповноважність внаслідок порушення порядку скликання та проведення зборів (комітету) кредиторів. Таким чином, Закон про банкрутство встановлює правило стабільності рішень представницького органу кредиторів – комітету кредиторів, яке полягає в тому, що всі попередні рішення цього органу не можуть бути переглянуті, відхилені тощо з підстав зміни реєстру вимог кредиторів або оновлення складу комітету кредиторів

Постанова Вищого господарського суду України від 11.06.2014 року у справі № 5006/5/80б/2012

              • В ліквідаційній процедурі ліквідатор не повинен обмежуватись лише направленням запитів, а вживати й інших заходів щодо пошуку майна, що знаходиться у третіх осіб (виявлення та визнання недійсними угод боржника про відчуження майна, виявлення дебіторської заборгованості тощо), у зв’язку з чим завданням ліквідатора є дійсний та належний пошук майна банкрута, а не лише констатація факту відсутності майна

Постанова Вищого господарського суду України від 04.06.2014 року у справі № 915/1162/13

              • Визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, за відсутності можливості укладення мирової угоди чи передумов для введення процедури санації

Постанова Вищого господарського суду України від 04.06.2014 року у справі № 913/2278/13

              • Закон про банкрутство не містить жодних виключень та не передбачає можливості продовження встановлених Законом про банкрутство строків у процедурі розпорядження майном, зокрема щодо подачі суду на затвердження реєстру вимог кредиторів

Постанова Вищого господарського суду України від 04.06.2014 року у справі № 2/132-Б-10

              • Визнання аукціону таким, що не відбувся в розумінні            абз. 3 ч. 1 ст. 55 Закону про банкрутство, може мати місце в тому випадку, коли за початковою вартістю виявили бажання укласти договір два і більше учасників, а після оголошення ліцитатором кроку аукціону (збільшення вартості лоту) жоден з учасників не запропонував ціну, вищу за стартову (початкову вартість)

Постанова Вищого господарського суду України від 28.05.2014 року у справі № 12/26Б

              • При вирішенні питання про порушення провадження у справі про банкрутство у підготовчому засіданні предметом розгляду господарського суду є лише безспірні вимоги ініціюючого кредитора до боржника, визначення яких міститься у ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 28.05.2014 року у справі № 910/14684/13

              • Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у боржника не виникає будь – яких нових поточних зобов’язань, у тому числі зі сплати обов’язкових платежів, що можуть бути заявлені в порядку ст. 23 Закону про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 14.05.2014 року у справі № 5021/1639/2011

              • За приписами ст. 23 Закону про банкрутство відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення, що також узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 50 ГПК України

Постанова Вищого господарського суду України від 14.05.2014 року у справі № 922/2378/13

              • У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, або при ліквідації юридичної особи – іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов’язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше

Постанова Верховного Суду України від    29.04.2014 року у справі № 3-12гс14

              • Спірний договір, укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним, з єдиною метою його укладення – створення уявлення про існування кредиторської заборгованості перед третьою особою для її використання у справі про банкрутство, є фіктивним у розумінні ст. 234 ЦК України

Постанова Вищого господарського суду України від 23.04.2014 року у справі № 925/1292/13

              • Якщо оприлюднення оголошення про проведення аукціону на веб-сайті державного органу з питань банкрутства не здійснено у порядку, передбаченому Законом про банкрутство, господарський суд з метою забезпечення своєчасної реалізації майна боржника з метою задоволення вимог кредиторів може зобов’язати організатора аукціону розмістити відповідне оголошення в офіційних друкованих органах із зазначенням адреси веб-сайта організатора аукціону, на якому розміщено повний текст оголошення з відомостями, передбаченими ст. 59 Закону про банкрутство  

Постанова Вищого господарського суду України від 16.04.2014 року у справі № Б38/12-10

              • Законом про банкрутство, який має пріоритет перед іншим законодавством України у регулюванні правовідносин банкрутства, прямо визначено, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не з’являється ніяких додаткових поточних зобов’язань, у тому числі зі сплати обов’язкових платежів, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів у порядку статей 23, 38 Закону про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 16.04.2014 року у справі № 913/169/13-г

              • Відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури нових зобов’язань у банкрута не виникає

Постанова Верховного Суду України від  08.04.2014 року у справі № 3-8гс14

              • Питання щодо збитків не може розглядатись у справі про банкрутство, оскільки в цьому випадку необхідно, щоб такого роду грошові вимоги були обчислені, тобто визначені шляхом ухвалення відповідного судового рішення в порядку позовного провадження

Постанова Вищого господарського суду України від 02.04.2014 року у справі № 906/248/13-г

              • Повноваження керуючого санацією, на відміну від керівника боржника, не визначаються статутом боржника, а закріплені в Законі про банкрутство та можуть бути обмежені тільки комітетом кредиторів і господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, у порядку встановленому Законом про банкрутство

Постанова Верховного Суду України від   02.04.2014 року у справі № 5006/13/92пд/2012

              • Відшкодування понесених ліквідатором витрат, як і оплаті його послуг, повинно передувати відповідне рішення суду у справі про банкрутство, яким встановлена їх правомірність

Постанова Вищого господарського суду України від 05.03.2014 року у справі № 5006/42/13б/2012

Судова практика за 2013 рік

              • Передбачена абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальна заборона на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не обмежується припиненням заходів забезпечення конкурсних вимог, а отже, неустойка за невиконання поточних грошових зобов'язань упродовж дії мораторію не нараховується.

Постанова Верховного Суду України від 03.04.2013 року у справі № 3-71гc12

              • Накладений відділенням АМК на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції» штраф є видом відповідальності за вчинення правопорушення, а нарахована пеня – способом забезпечення сплати цього штрафу. Вказані нарахування (штраф та пеня) не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов’язання або зобов’язання щодо сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення виконання цих обов’язків відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже, безпідставним є застосування до вказаних правовідносин положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Постанова Верховного Суду України від 24.12.2013 року у справі № 3-36гс13

              • Згідно з порядком, встановленим Законом про банкрутство, кандидатура ліквідатора може бути запропонована суду комітетом кредиторів та державним органом з питань банкрутства. За відсутності запропонованих у встановленому порядку кандидатур суд вправі за власною ініціативою призначити ліквідатора з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі. При цьому норми Закону про банкрутство не надають можливості будь – якому арбітражному керуючому самостійно ініціювати питання щодо його призначення у справі про банкрутство, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідною заявою. У зв’язку з чим самостійне, у порушення встановленого Законом про банкрутство порядку, подання скаржником заяви на участь у справі про банкрутство не має наслідком набуття ним статусу учасника провадження у справі, оскільки набуття такого статусу може мати місце виключно через процедури та у порядку, встановленому Законом про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 18.12.2013 року у справі № 34/5005/4591/2012

              • Особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після подачі у встановленому порядку заяви з грошовими вимогами до боржника. Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 11.12.2013 року у справі № 913/111/13-г

              • Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону про банкрутство витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство (до яких відноситься оплата послуг ліквідатора та відшкодування його витрат) і виконанням постанови про визнання боржника банкрутом, задовольняються до задоволення вимог кредиторів, тобто позачергово

Постанова Вищого господарського суду України від 11.12.2013 року у справі № 32/71-10-2067

              • Керуючись принципом restitutio in integrum, що полягає у відновленні настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї, Верховний Суд України дійшов висновку, що скасування ухвалених у справі рішень і повторний розгляд справи не може бути адекватним засобом захисту оскільки у справі, яка переглядається, установлено неможливість виконання рішення суду ще в 2003 р. внаслідок банкрутства ВАТ «В» та відсутності коштів і майна для погашення боргу

Постанова Верховного Суду України від 09.12.2013 року у справі № 6-119цс13

              • Відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК України, 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однією із особливістю підстав припинення зобов’язань для фізичної особи – підприємця є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа – підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном

Постанова Верховного Суду України від 04.12.2013 року у справі № 6-125цс13

              • В силу приписів ст. 23 Закону про банкрутство, норми якого є спеціальними та мають пріоритет перед іншим законодавством у регулюванні правовідносин банкрутства, обтяження спірного майна іпотекою було припинено з моменту визнання боржника банкрутом згідно з постановою господарського суду. Отже, мало місце припинення іпотеки в силу закону (ст. 593 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку»). У зв’язку з чим у даному випадку наслідки переходу права власності на предмет іпотеки, передбачені ст. 23 Закону України «Про іпотеку», застосуванню не підлягають

Постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2013 року у справі № 5006/19/20пд/2012

              • У справі про банкрутство вимоги кредиторів є погашеними внаслідок оплати боргу; обміну вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права; прощення; новації (укладання мирової угоди у справі про банкрутство), а також застосування присічного строку для подання заяви з вимогами до боржника, встановленого ч. 2 ст. 14, ч. 5 ст. 31 Закону про банкрутство. Таким чином, суд може визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з припиненням зобов’язань у порядку, встановленому Законом про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2013 року у справі № 14/392

              • Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону про банкрутство у новій редакції продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону. Отже, продаж майна банкрута має здійснюватися виключно на аукціоні. Така форма найбільш ефективна, оскільки надає можливість ліквідатору продати майно за більш високою ціною. Одночасно ст. 44 Закону про банкрутство у новій редакції, яка встановлює особливості реалізації майна саме в ліквідаційній процедурі, передбачає можливість продажу майна боржника шляхом проведення аукціону або безпосередньо юридичній або фізичній особі. Однак безпосередній продаж майна може відбуватися тільки у випадках, прямо передбачених ч. 6 ст. 44 Закону про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2013 року у справі № 43/71

              • У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов’язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору

Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року у справі № 2/132-Б-10

              • За приписами ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство окремо до реєстру вимог кредиторів підлягають включенню вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна саме боржника. Тільки на ці вимоги, тобто забезпечені заставою майна боржника, не поширюються передбачені ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство наслідки пропуску 30-денного строку для звернення з грошовими вимогами

Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року у справі № 5005/3522/2011

              • Закінчення строку процедури санації, відсутність поданого у встановленому порядку звіту керуючого санацією та наявність відповідного клопотання комітету кредиторів є згідно ст. 21 Закону про банкрутство підставою для визнання боржника банкрутом

Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року у справі № 14/802/07

              • Процесуальні дії суду у справі про банкрутство мають вчинятися чітко у строки, встановлені Законом про банкрутство. Необґрунтоване затягування таких строків призводить до настання ряду негативних правових наслідків. Зокрема, збільшуються судові витрати на здійснення провадження у справі про банкрутство (оплата послуг арбітражного керуючого, витрати на зберігання майна боржника тощо), які сплачуються конкурсними кредиторами. У зв’язку з цим, якщо ліквідатор працює неефективно, то його дії повинні своєчасно оскаржуватись у порядку ч. 4 ст. 25 Закону про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року у справі № 5019/2437/11

              • Свідома бездіяльність ліквідатора стосовно розшуку майна банкрута та безпідставне затягування ліквідаційної процедури, що призвело до штучного збільшення пасиву боржника у вигляді витрат на оплату послуг ліквідатора, є достатньою підставою для відмови в затвердженні оплати його послуг

Постанова Вищого господарського суду України від  13.11.2013 року у справі № 24/904/200/2013

              • В силу ст. 23 Закону про банкрутство не грошове (майнове) зобов’язання боржника у будь-якому випадку припиняється тільки після визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури і тоді майновий кредитор має право заявити грошові вимоги до боржника в межах ліквідаційної процедури, тобто трансформувати не грошове зобов’язання в грошове. До визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури спори щодо вимог майнового характеру до боржника підлягають розгляду в позовному провадженні поза межами справи про банкрутство, оскільки відповідно до статей 1, 12 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширює свою дію на речово – правові вимоги кредиторів

Постанова Вищого господарського суду України від 23.10.2013 року у справі № 5/40/2012/5003

              • В ліквідаційній процедурі у банкрута не з’являється ніяких додаткових поточних зобов’язань зі сплати обов’язкових платежів, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів у порядку статей 14, 23 Закону про банкрутство

Постанова Вищого господарського суду України від 23.10.2013 року у справі № 5021/1639/2011

              • Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміна сторони матеріального правовідношення її правонаступником). У зв’язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи у матеріальному правовідношенні та перехід її прав та обов’язків до іншої особи - правонаступника

Постанова Вищого господарського суду України від 23.10.2013 року у справі № 249/2б-2004/14/11

              • Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов’язаннями (в тому числі податковими), строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури

Постанова Верховного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 21-322а13

              • Грошові вимоги кредиторів до боржника, як майнового поручителя, у разі їх обґрунтованості у будь – якому випадку підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів окремо як такі, що забезпечені заставою майна боржника, оскільки відповідальність боржника за цим зобов’язанням обмежується виключно вартістю предмета застави

Постанова Вищого господарського суду України від  09.10.2013 року у справі № 1/65-Б

              • На відміну від ліквідаційної процедури, обов’язковою передумовою введення якої є встановлення судом неоплатності боржника, тобто недостатності майна для задоволення вимог кредиторів, норми чинного законодавства, у тому числі ст. 17 Закону про банкрутство, не пов’язують можливість переходу до процедури санації з фінансовим станом боржника, наявністю або відсутністю інвестора тощо. Єдиною обов’язковою умовою для вирішення питання про перехід до санації є наявність відповідного клопотання комітету кредиторів 

Постанова Вищого господарського суду України від 02.10.2013 року у справі № 6/6

              • Боржник повинен виконувати зобов’язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства

Постанова Верховного Суду України від 01.10.2013 року у справі № 3-27гс13

              • Припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється

Постанова Верховного Суду України від 11.09.2013 року у справі № 6-52цс13 

              • У межах справи про банкрутство підлягають вирішенню, у тому числі в порядку статей 25, 26 Закону про банкрутство, спори стосовно майна боржника, що увійшло або вибуло зі складу ліквідаційної маси, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, оскільки такі спори стосуються питань формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство, а тому безпосередньо пов’язані зі здійсненням провадження в такій справі

Постанова Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року у справі № 908/908/13-г

              • Господарський суд може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов’язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна

Постанова Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року у справі № Б13/041-11

              • Заставодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок майнового поручителя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (застави), а у разі порушення щодо майнового поручителя справи про банкрутство – шляхом заявлення до такого боржника грошових вимог у встановленому порядку. Не заявлення грошових вимог у справі про банкрутство має наслідком їх погашення, внаслідок чого такий кредитор (заставодержатель) втратить можливість задоволення своїх вимог за рахунок поручителя

Постанова Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року у справі № 5006/27/177б/2012

              • Законом про банкрутство чітко врегульовано порядок розгляду господарським судом вимог конкурсних кредиторів, а також заперечень стосовно цих вимог, який передбачає, що заперечення щодо вимог конкурсного кредитора розглядаються господарським судом у попередньому засіданні одночасно з розглядом самих вимог, за результатами чого судом виноситься один процесуальний документ – ухвала про визнання чи відмову у визнанні грошових вимог, яка підлягає оскарженню. При цьому висновки суду щодо заявлених заперечень проти грошових вимог зазначаються в мотивувальній частині такої ухвали, оскільки ні норми статей 14, 15 Закону про банкрутство, ні норми ГПК України не передбачають винесення судом окремого процесуального документа за результатами розгляду заперечень проти кредиторських вимог у справі про банкрутство  

Постанова Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року у справі № 05/5026/1035/2012

              • При затвердженні плану санації господарський суд, зокрема, зобов’язаний з’ясувати істотні умови плану санації та надати їм належну правову оцінку

Постанова Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року у справі № Б13/041-11

              • Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то він і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення

Постанова Верховного Суду України від 09.07.2013 року у справі № 21-178а13

              • Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України

Постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 року у справі № 6-64цс13

              • Положення Закону про банкрутство згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, не передбачена.

Постанова Верховного Суду України від 26.06.2013 року у справі № 6-58цс13

              • За умови вчинення сторонами фактичних дій, спрямованих на реальне виконання правочину, подальше неналежне оформлення ними документів фінансової звітності не може свідчити про фіктивність укладеного правочину

Постанова Вищого господарського суду України від 22.05.2013 року у справі № 7/43/5022-565/2012(15/38-522)

              • Факти невчасного отримання копії процесуального документа місцевого господарського суду або його неотримання взагалі можуть бути визнані поважною причиною пропуску процесуального строку виключно у разі, якщо такий процесуальний документ прийнятий без участі представника скаржника

Постанова Вищого господарського суду України від 17.04.2013 року у справі № 1-24-7-5/297-06-7817

              • Реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Постанова Верховного Суду України від 03.04.2013 року у справі № 6-7цс13

Судова практика за 2012 рік

              • Штрафні санкції (неустойка, пеня) не зараховуються до складу грошових зобов’язань боржника, виокремлюються від вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями при складанні реєстру вимог кредиторів, у зв’язку з чим вимоги із сплати неустойки, пені не є вимогами кредитора щодо грошових зобов’язань до боржника в розумінні ст. 1 Закону про банкрутство, тому не враховуються при визначені кількості голосів кредиторів на зборах кредиторів.

Постанова Верховного суду України від 13.02.2012 року у справі № 3-7гс12

Судова практика за 2011 рік

              • Відчуження майна боржника у ліквідаційній процедурі не може відбутися без проведення його інвентаризації, не на конкурентних засадах та за ціною, значно меншою, ніж експертна оцінка майна, що може завдати збитків як боржнику, так і його кредиторам

Постанова Вищого господарського суду України від 26.10.2011 року у справі № 14-10-08/2102

              • У справі про банкрутство беруть участь лише конкурсні вимоги кредиторів та відповідно до реєстру вимог кредиторів підлягають включенню лише конкурсні вимоги. До визнання боржника банкрутом включення до реєстру вимог кредиторів поточних грошових вимог нормами Закону про банкрутство не передбачено 

Постанова Вищого господарського суду України від 21.09.2011 року у справі № 11/155б

              • Не встановлення державним виконавцем фактичного місця проживання боржника та не виявлення зареєстрованого за ним на праві власності майна, тобто не реалізація державним виконавцем повноважень, наданих Законом України «Про виконавче провадження» щодо розшуку боржника та його майна, свідчать про організовані навмисні дії осіб, спрямовані на реалізацію процедури фіктивного банкрутства, тобто ініційованого з метою невиконання зобов’язань перед кредиторами, зокрема кредитних     

Постанова Вищого господарського суду України від 31.08.2011 року у справі № 21/315/10

              • За наявності запропонованої у встановленому порядку кандидатури ліквідатора, яка відповідає приписам статті 31 Закону про банкрутство, суд не вправі самостійно обирати кандидатуру ліквідатора

Постанова Вищого господарського суду України від 31.08.2011 року у справі № 2-12/2661-2006

              • Ліквідація у справі про банкрутство не передбачає правонаступництва

Постанова Вищого господарського суду України від 31.08.2011 року у справі № 15/104-10

              • Всі умови плану санації та мирової угоди є законними та обов’язковими для всіх учасників і не можуть бути спростовані в позовному провадженні при оскарженні угод, укладених при їх реалізації

Постанова Вищого господарського суду України від 17.08.2011 року у справі № 27-12-23-15-6-30-28-25/96-06-2358

              • У разі суттєвого затягування безпідставно порушеної справи про банкрутство з метою адекватного розподілення витрат на оплату послуг арбітражного керуючого необхідно встановлювати міру відповідальності кожного з учасників справи

Постанова Вищого господарського суду України від 17.08.2011 року у справі № 5005/521/2011(Б24/74-09(Б15/8/02))

              • Визнання недійсними угод, укладених в межах ліквідаційної процедури на реалізацію майна боржника, здійснюється судом в межах провадження у справі про банкрутство і процесуально оформлюється ухвалою

Постанова Вищого господарського суду України від 10.08.2011 року у справі № 21/17б-02/22

              • У разі припинення зобов’язання основного боржника внаслідок погашення грошових вимог у процедурі банкрутства, припиненим відповідно до приписів ст. 559 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про іпотеку» є і зобов’язання майнового поручителя

Постанова Вищого господарського суду України від 10.08.2011 року у справі № 50/164-б 

              • Факт заявлення скаржником грошових вимог до боржника свідчить про набуття ним статусу учасника провадження у справі про банкрутство та, відповідно, процесуального права на оскарження прийнятих у справі процесуальних документів незалежно від результату розгляду його грошових вимог ліквідатором

Постанова Вищого господарського суду України від 10.08.2011 року у справі № Б-50/131-10

              • За змістом п. 2 ч. 2 ст. 112 ГПК України неправильний висновок експерта може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами виключно за умови встановлення цього факту вироком суду, що набрав законної сили. За відсутності відповідного вироку суду посилання на неправильність висновків звіту про оцінку майна, на підставі якого відбувалось відчуження майнових активів боржника, не є нововиявленими обставинами в розумінні ст. 112 ГПК України

Постанова Вищого господарського суду України від 10.08.2011 року у справі № 17-2-24-21-2/1017