У Вінницькій області працює оперативний штаб з протидії рейдерським захопленням земель та врожаю, телефон «гарячої лінії» ГТУЮ у Вінницькій області: (0432) 66-11-66, графік роботи «гарячої лінії» – пн.-чт.: 09.00-13.00, 14.00-18.00; пт.: 09.00-13.00, 14.00-16.45. Крім того, про факти рейдерських захоплень можна повідомляти на «гарячу лінію» Вінницької облдержадміністрації за телефоном: (0432) 61-45-03 чи email: stopreаder@vin.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

 2 вересня 2015 року

 

                              м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого

Сеніна Ю.Л.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

 

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання правовідносин припиненими за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ВАТ «АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ «АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 млн 644 тис. доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 9 червня 2008 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1. Позичальник узяті на себе зобов’язання не виконує з грудня 2008 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки визнано недійсним, запис про іпотеку виключений з Державного реєстру іпотек.

Однак 4 квітня 2012 року Апеляційним судом Харківської області рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. Відомості у Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо предмета іпотеки було поновлено. Згодом банк дізнався, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продали квартиру АДРЕСА_1 товариству з обмеженою відповідальністю «АЛІМА-Т» (далі – ТОВ «АЛІМА-Т»), а потім останнє продало квартиру ОСОБА_1.

Позивач просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 по кредитному договору від 26 грудня 2007 року у розмірі 13 млн. 119 ти. 386 грн. 41 коп. та 3 млн. 372 тис. 580 доларів 48 центів США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилалась на те, що на момент купівлі-продажу спірної квартири, остання не була під забороною відчуження і статусу предмета іпотеки не мала, після ухвалення апеляційним судом рішення, яким скасовано рішення суду першої інстанції й відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, питання про поворот виконання судового рішення не вирішувалось.

ОСОБА_1 просила суд визнати припиненими іпотечні правовідносини щодо  іпотеки квартири АДРЕСА_1, які виникли внаслідок укладення договору іпотеки від 9 червня 2008 року  між ВАТ «АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 травня
2014 року в задоволенні позову ПАТ «АБ «Укргазбанк» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Постановлено визнати припиненими правовідносини на підставі договору іпотеки від 9 червня 2008 року, укладеного між ВАТ «АБ «Укргазбанк» як іпотекодержателем та        ОСОБА_2, ОСОБА_3 як іпотекодавцями квартири  АДРЕСА_1; внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису НОМЕР_1 від 14 травня 2012 року в частині зазначеної квартири; зняти заборону на відчуження вказаної квартири, накладену згідно з договором іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано,  ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Постановлено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 згідно з кредитним договором
від 26 грудня 2007 року в сумі 3 млн 664 тис. 801 доларів США 99 центів  звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру  АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною продажу в розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб’єктом оціночної діяльності. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня      2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року і залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 23 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить постанову Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 28 січня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «АБ «Укргазбанк», перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі –

ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 26 грудня 2007 року між ВАТ «АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 млн 644 тис. доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року.

Пунктом 3.2.8 кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов’язань, передбачених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.

9 червня 2008 року в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1.

Пунктом 3.1.6 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.

Позичальник узяті на себе грошові зобов’язання належним чином не виконав.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня
2009 року вказаний договір іпотеки визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26 квітня
2011 року визнано право власності ТОВ «АЛІМА-Т» на спірну квартиру.

У період чинності вищезазначеного рішення Московського районного суду м. Харкова 11 листопада 2011 року між ТОВ «АЛІМА-Т» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким остання придбала у товариства спірну квартиру.

Однак рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 квітня
2012 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня
2009 року скасовано,  ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки. Відомості в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо предмета іпотеки було поновлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову банку та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі чинного на момент укладення договору купівлі-продажу квартири рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року іпотека на спірну квартиру припинилась, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем цього нерухомого майна, яке на день його придбання під іпотечним обтяженням не перебувало.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог банку й відмову в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що статтями 3, 17 Закону України «Про іпотеку» визначено похідний характер іпотеки від основного зобов’язання і вона є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення дії іпотечного договору. За змістом статті 23 цього Закону іпотека є дійсною для набувача нерухомого майна, навіть якщо він не знає про таке обтяження іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки. Спірна квартира була продана без згоди іпотекодержателя. На день розгляду справи заборгованість за кредитним договором не погашена, тому вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, а зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Проте в наданих для порівняння постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року та рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року суди виходили з того, що оскільки судовим рішенням визнано недійсним договір іпотеки та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою,  то під час переходу права власності на спірну квартиру остання предметом іпотеки не була. Отже, до спірних правовідносин стаття 23 Закону України «Про іпотеку» не підлягає застосуванню.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов’язання (взаємні права й обов’язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов’язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов’язанням).

Виконання забезпечувального зобов’язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов’язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від  відповідальності за його порушення (частина четверта статті 631 Цивільного Кодексу України).

Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, основне зобов’язання боржником не виконане. 

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права  господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру  під час виключення з Державного реєстру іпотек  запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті            23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідачку з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від  1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно  та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим  постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 1 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору    (у справі, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов’язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи те, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку – предмета іпотеки.

При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної  квартири під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності  ОСОБА_1 на цю квартиру кредитором не оспорюються.

За таких обставин,  враховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв’язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

 Дійшовши правильного висновку про поширення норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» на правовідносини сторін, суд разом з тим не в повній мірі правильно застосував цю норму, оскільки не врахував положення частин третьої і четвертої статті 5 Закону України «Про іпотеку» та не звернув уваги  на інші обставини, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 цього Закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості.

Так, у справі, яка переглядається, суд постановив звернути стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, у той час як предметом іпотеки за договором від 9 червня 2008 року НОМЕР_2 визначено не окремі квартири, а будинок АДРЕСА_1 у цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено цілий ряд квартир будинку (26 квартир) без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.

          Таким чином, звернувши стягнення на квартиру як на частину об’єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), апеляційний суд не обґрунтував такого рішення та не встановив, як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої ОСОБА_1  квартири.

 

 

Ураховуючи викладене, ухвали апеляційного суду та колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у частині задоволення позовних вимог ПАТ «АБ «Укргазбанк» підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду  апеляційної інстанції. 

Допущені у процесі розгляду справи судами порушення норм процесуального права і нез’ясування усіх обставин, необхідних для правильного застосування судом статті 39 Закону України «Про іпотеку», якою встановлено вимоги до рішення суду у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки,  перешкоджають Верховному Суду України ухвалити нове рішення.

Заява ОСОБА_1 щодо скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови в задоволенні її позову про визнання іпотеки припиненою не підлягає задоволенню, оскільки згідно зі статтями 3, 17 Закону України «Про іпотеку»  іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до його припинення або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки.

Суди встановили, що спірна квартира була продана без згоди     іпотеко держателя, заборгованість за кредитним договором не погашена.

          Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

          Згідно зі статтею 3605 ЦПК України, якщо норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно, то Верховний Суд України  відмовляє у задоволенні заяви.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

         

          Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня  2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року  в частині задоволення позовних вимог ПАТ «АБ «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині перегляду рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня  2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року про  визнання іпотеки припиненою відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                              Ю.Л. Сенін

 

Судді:                                                                          В.І. Гуменюк

 

                                                                                                     Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

Я.М. Романюк

 

В.М. Сімоненко

 

А.Г. Ярема

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Правова позиція,

висловлена при розгляді справи № 6-639цс15

 

У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору    (у справі, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов’язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на особу відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи те, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку – предмета іпотеки.

Круголь Юрій Васильович - начальник Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Головні розділи 

Напрямки діяльності

Фотогалерея

Відеогалерея

ГУЮ на Фейсбук

Skype

Гарячі телефонні лінії

banner of_hotline

Зараз на сайті 

На сайті 85 гостей та відсутні користувачі

Skype

Інформація для громадян,які приїхали з Автономної Республіки Крим та міста Севастополя

Громадська приймальня ГУЮ Вінницької обл.

banner of_odryzhenya

banner of_torgu

link00
link00

Реєстри

banner of_visnik

banner of_notarius

banner of_byuleten

 Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції

banner of_korupciya

Scroll to top